Sofia Shanti – вісімнадцятирічна українська виконавиця та авторка пісень, яка у 2020 випустила свій перший сингл «Ниточки». Софія стала героїнею першого випуску Culture Digital Cover!

Sofia Shanti, привіт. Тебе можна назвати представницею нової генерації української попмузики! Скажи, будь ласка, чому працюєш саме в поп жанрі, чим він тобі цікавий?

Я не можу стовідсотково сказати, що це саме мій жанр, оскільки я слухаю досить різноманітну музику, але, думаю, коли ти починаєш писати – це за замовчуванням виходить щось ближче до популярної музики, як середнє між усією музикою, що мене оточує. Однак я не проти попрацювати, наприклад, і в R&B жанрі.

Як я зрозумів, ти слухаєш різну музику, можеш навести приклади виконавців із твого плейлисту?

Звичайно, мені дуже подобаються FKA Twigs, Frank Ocean. Складно насправді відокремити і взагалі згадати когось, бо я слухаю розмаїту музику, і, наприклад, якщо це більш така лірична музика, яку я якраз і намагаюся писати – це Том Оделл, трошки є Сем Сміт. Дуже імпонують хіп-хоп виконавці зі своїм унікальним, яскравим стилем: 21 savage, або 6LACK, так, дуже люблю. Ну, і Бейонсе, звичайно.

Згоден, без Бейонсе нікуди. А хто тебе найбільше надихає, хто, можна сказати, твій ідол?

Напевно, Бейонсе. Так. Вона поєднує всі жанри, що мені подобаються. Вона починала кар'єру з більш такого поп-R&B, а зараз активно працює в хіп-хоп жанрі. Бейонсе дійсно така, наче ікона. Для мене вона стимул, мотивація і приклад, звичайно.

Тоді повернемося до тебе, до твоєї творчості. Ми знаємо, що ти вже другий рік будуєш сольну кар'єру. Розкажи, будь ласка, про своє становлення як артистки, про своє музичне дитинство, як воно пройшло.

Я вчилася у двох музичних школах. У першій я навчалася, коли мені було десь років зо 9-10, де я познайомилася зі своєю викладачкою Аліною Стародумовою, яка і заклала ту основу, на якій я зараз упевнено стою. Ми працювали з нею приблизно протягом 3 років, у джазовій студії. Я була дуже маленька, мріяла співати, і вона побачила в мені цю іскринку, змогла розвити в мені ті якості, які я маю зараз. Завдяки викладачці я дійсно зрозуміла, що хочу співати, і буду все для цього робити. Маючи багаж від різних фестивалів, музичних конкурсів, завдяки яким я, до речі, відчула що сцена – це моє, ну інакше бути не може, я пішла в іншу музичну школу – імені Миколи Леонтовича. Там я провчилася 4 роки на естрадному факультеті, займалася фортепіано, сольфеджіо. І після дев'ятого класу вступила до академії, де зараз і здобуваю освіту.

Взагалі такий цікавий момент: ось багато твоїх одногрупників, тільки ходять на конкурси і все, мало хто наважується йти власним творчим шляхом. Чи пам'ятаєш ти той момент, коли ти чітко зрозуміла, що хочеш і можеш писати власні пісні?

Ну, я тобі скажу так, писати я почала з 13 років, я це пам'ятаю точно. Як раз моя викладачка подарувала мені блокнотик і сказала: «Софіє, якщо ти матимеш якісь думки там, перші якісь рядки, то обов'язково записуй їх». І так я почала писати то приспіви, то куплети, там якісь, знаєш, дитячі цитати, але тоді мені було дуже прикольно.

Можеш пригадати щось з того блокнотику?

Я писала російською, ось що я можу сказати, а пісні були дуже примітивні: про кохання, наповнені романтичними моментами. Може й згадаю, але так, дуже абстрактно: було про крила, що я за тобою полечу, бла-бла-бла. І от, якраз тоді я і почала замислюватись щодо цього, що мені подобається писати пісні, але серйозно це відбулося на другому курсі, так. І на піку цього бажання створити свою пісню, з'явились «Ниточки».

Дуже доречно загадала про цю пісню, я якраз хотів спитати тебе дещо про неї. Розкажи, з чого почалося написання «Ниточок», і взагалі як зараз у тебе проходить цей процес?

Почала писати її я на початку другого курсу. В академії я дуже часто відвідую кабінет фортепіано, де вони справжні такі, дуже старинні, майже розстроєнні, я таке дуже люблю. Коли немає, знаєш, такого електронного, ідеального звучання. І якщо в мене є можливість піти туди після пар, я можу застрягнути в цьому кабінеті на годину-дві. Саме в цей час я починаю ловити якісь думки, приходить особливе натхнення. Ти сидиш, шукаєш акорди, і водночас голос набуває потрібної мелодійності, якісь фрази з'являються. Вони легко лягають на музику, і це дійсно відбувається в такому потоці, який складно пояснити, це не дуже структуроване явище. Далі, звичайно, я багато чого редагувала, але чітку конструкцію пісні десь за два тижні я вже мала. І знаєш, так круто, коли вертаєшся додому, у тебе там якісь шматочки на диктофоні, і так, у дві-три години ночі, я сиджу, починаю щось додумувати, і так з'являється пісня.

А що взагалі для тебе значить цей трек, який головний його меседж, посил духовний? Що ці «ниточки» уособлюють для тебе?

На той момент, коли я його писала, я хотіла відпустити минуле, відпустити те, що було, трошки, не те що біль, а якісь скрутні моменти. Я дуже хотіла вилити якісь емоції, почуття в пісню. І в цьому «Ниточки» мені дуже допомогли, там я розказала про те, що мені болить. Коли я усвідомила все це, сказала собі що «всяке буває», але треба йти далі, не треба ні в якому разі здаватися. Так, можна трохи помучитися, схопити якийсь депресивний настрій, але тільки, щоб піти далі з новими силами.

Загалом твої пісні, як я зрозумів із твоєї відповіді, основані на особистих історіях. Знаєш, багато хто пише про ліричних героїв, чужий досвід. Який підхід до написання тобі ближчий: все ж таки на основі особистих драм, чи коли артист вигадує якусь любовну історію?

Не знаю, мені здається, що це залежить від артиста, тому що можна розчулитися і чужою історією, прожити її так, ніби це було з тобою. Але можна і про свій досвід розказати в пісні, про щось дуже неочікуване, або серйозне в житті, що тебе сильно вразило, тоді слухач буде чути максимально відверту історію. Я все-таки надаю перевагу власним переживанням, але є пісні мого авторства, у яких я розповідаю не тільки про свій досвід, а й про те, що спостерігала навколо себе.

Софія, тобі 18 років! Звідки стільки драми в піснях? Адже в житті ти дуже позитивна людина! Коли чекати на танцювальні пісні?

Хаахах (сміється) Так, дійсно я весела, але процес написання пісень — це те, що ти не завжди можеш контролювати. Тут можна згадати нещодавній скандал Тіни Кароль з Поляковою про «похоронні пісні», адже якщо ти є автором своїх пісень, то хочеш ти або не хочеш, але це буде відображення твого життя, звичайно, Поляковій цього не зрозуміти, бо не факт, що вона написала хоч одну зі своїх пісень.

Не скажу що у мене драматичне життя, але писати зараз виходить так. Думаю на альбомі точно будуть і веселі пісні.

Кліп «Ниточки», він досить такий атмосферний, осінній, меланхолійний певним чином. Що символізує це скошене поле, ці стільчики, як взагалі проходили зйомки, хто вигадав цю ідею?

Кліп я придумала вже через рік після виходу пісні, зі своєю однокласницею та ще однією знайомою, яка виявилася режисеркою. Це дуже дивно, тому що я з цими людьми ще рік тому спокійно спілкувалася, і навіть уявити не могла, що зараз із ними буду знімати кліп. Ми десь за два місяці після затвердження загального концепту кліпу, почали обговорювати якісь плани, ідеї. У нашому уявленні поле – це зона, на якій люди зустрічаються один з одним і починають свій внутрішній конфлікт, починають усвідомлювати величину і складність того шляху, що вони пройшли. І я, головна героїня, відкривала свою біль хлопцю прямо в очі, робила це дуже сміливо. І ті стільчики, зв'язані руки, болото демонструють різні життєві перешкоди, які ми намагаємося долати кожного дня. Тому цей кліп про важливість бути відкритим до інших людей, бути щирим, сміливим, і найголовніше, про важливість розуміти, що ти маєш власний шлях, як і людина, яка пройшла з тобою певну історію й зараз ваші шляхи розходяться в різні боки. Зйомки кліпу були достатньо важкими, бо це був мій перший досвід такої великої роботи на знімальному майданчику. Так із 4 ранку до 6-7 вечора ти їдеш на потрібну локацію, тебе сковує ранковий холод, це виснажує, так, це дуже складно. Проте все одно краще ходити по землі, коли тобі холодно, ніж бути як актор, що падав у воду декілька разів, і потім біг перевдягатися мокрим. Другий день зйомок був трошечки легшим, але знаєш, все одно, ця постійна відповідальність, нестача часу для деяких сцен, без сліз не обійшлось.

Це дуже «трушно», і переглядаючи кліп, я відчував, що він зроблений із душею. Поговорімо з тобою про твій наступний сингл «Водоспад». Це таке ідейне продовження минулої пісні, можливо, трохи інший напрям, електронний. Як проходила робота над цим треком, продюсування?

Знаєш, цей проєкт не те що більш позитивний, бо образ у пісні не є таким, але власне про звук можна так сказати. Так, це ідейне продовження «Ниточок», бо ця пісня теж побудована на історіях про стосунки. Вона уособлює бажання змін у житті, ілюзії, які потім розбиваються через низку обставин. «Водоспад» була написана в період «Ниточок», але трохи пізніше. Просто коли є багато матеріалу, ти не знаєш, як його правильно оформити, до того ж, твої ідеї обмежуються не дуже великим бюджетом. Робота над нею пройшла чудово, продюсером цієї пісні став Олександр Дон. Він зробив аранжування, і десь за тиждень ми обрали його фінальну версію. І два дні підряд по три-чотири години ми записували вокал, беки, якісь наспіви, вічно переписували, бо буває, що я приїжджаю в одному настрої, коли все відбувається швидко й легко, а іноді я сама не своя, не можу налаштуватися на потрібну хвилю. Порівняно з «Ниточками», роботу над «Водоспадом» ми закінчили дуже швидко.

Взагалі «Водоспад» – це мій найулюбленіший твій трек, так, слухаю його на репіті.

А от знаєш, я не можу слухати свої пісні, я це просто ненавиджу. Моя подруга, з якою ми якраз і знімали лірик-відео, спокійно може цілий день на колонці слухати «Водоспад» і поки не заслухає до дірок, не зупиниться. А я, розумієш, купу разів чула її під час запису, і вже власний голос починає потроху дратувати.

Взагалі я прослідковую у твоїй творчості, судячи з назв, лірики, що твоєю фішкою є алегоричні прийоми. Тобто ті ж водоспад, ниточки, вони є матеріальними речами, але уособлюють духовні цінності. Це концепція конкретно творчості Софії Шанті, чи це взагалі твій погляд на життя?

Так виходить, можна навіть сказати, що випадково. Я не знаю, чому я сказала саме «наші душі водоспад», а не якось по-іншому. Звісно, якщо розтлумачити цей вираз, то я мала на увазі, що наші душі широченні, такі стрімкі. Я бачу зв'язок із потоком, можливо, як уособлення нереального потоку емоцій, так. Як авторка пісень, я дивлюсь на речі під більш творчим кутом, ніж звичайна людина.

Розкажи, будь ласка, про свої творчі плани. Як я зрозумів, ти зараз працюєш над дебютним альбомом. Як проходить робота, коли він буде, яким він буде?

Маю надію, що світ побачить мій дебютний альбом вже в кінці цього року, на початку наступного, може. Пісні поступово накопичуються, але треба їх дороблювати, доводити до якоїсь логічної та емоційної досконалості. Концепція альбому, на мій погляд, буде досить незвичайною, конкретно якою я поки не вирішила, бо є багато ідей, і яка з них стане найвдалішою, я поки що не знаю. Гарантую, що мій альбом буде чимось новим, прикольним, чуйним і якісним.

Із нетерпінням чекаємо! Пропоную поговорити про нашу музичну індустрію. У чому, на твою думку, сила і слабкість українського шоу-бізнесу, що тобі в ньому подобається, а що навпаки?

Мені складно конкретно відповісти на це питання, бо кожного артиста сприймають по-різному, кожен артист працює в різній потужності, велику роль також відіграє доля. Тому для мене немає чогось дуже гарного чи поганого, для мене це тільки чітка ціль і постійна, невпинна праця. Скажу, що мені імпонують деякі артисти українського шоу-бізнесу, я виросла на їхній творчості, свого часу вони були для мене кумирами. Ми маємо дійсно крутих митців, але все ж таки, я вважаю, що це завдяки великій праці, і якісь недоліки нашого шоу-бізнесу не повинні заважати цьому.

Тепер мені зрозуміло, чому твоя творчість українською мовою, бо твоя ціль – реалізуватися в рамках українського шоу-бізнесу, правильно?

Так, я думаю в багатьох артистів на думці спочатку підкорити свої землі, а потім вже як вийде.

Щодо реалізації, твоя творчість, можна сказати, це повний DIY: ти сама обираєш напрямок своєї творчості, а твоя команда – це друзі або знайомі. Чи не вистачає тобі якогось продюсерського крила чи великого лейблу? І як це взагалі в сучасному світі, робити перші кроки в музиці за підтримкою лейблу-початківця?

Ну, починала я, маючи на руках тільки текст та мелодію, і не мала уявлення що з цим робити далі. Як ти вже зауважив, багато допомоги я отримала з боку моїх знайомих. І от з одним із них мені дуже пощастило, ми навчалися в одному закладі, він мав власну студію. Він довго кликав мене туди, щоб записати декілька пісень на конкурс, і, звісно, я погодилася. Тоді я вперше відчула всю важливість цього рішення, бо його студія дійсно була професійно облаштована. І, записуючи свою першу пісню, я зрозуміла, що тепер я маю людину, до якої можу звернутися за професійною порадою чи допомогою. Спілкуючись із ним, я дізнавалася всі нюанси музичної системи, що успіх пісні залежить не тільки від удачі, а й великих внесків у неї, не тільки фізичних, а й матеріальних. І з цим мені вже допомогли батьки, за що я їм шалено вдячна. Знову ж таки, є ідея кліпу, а в мене там є знайома яка знімає, і там є знайома, яка може допомогти зі зйомками, чому б не зробити з ними якийсь проєкт? І кожен розуміє, що треба робити творчість, тут не про бізнес, не про величезні фінанси, це про бажання і працю. По-іншому – нереально, особливо коли ти на другому курсі, батьки в тебе не міліонери, і вони також працюють заради своєї доньки, яка хоче стати зіркою, за можливості мама з татом надають мені допомогу в фінансових питаннях. Я дуже рада, що в моєму житті є люди, які будуть невпинно працювати тільки заради творчості, це неймовірно. Наприклад, Аня Коробецька - моя подруга, моя душа, якраз із нею ми зробили лірик відео на «Водоспад». Це феноменальна людина. Усього за пару днів, на якійсь дачі, на айфон, вона змогла зняти приємний для глядачів відеоряд, за що я їй, звісно, неймовірно вдячна. І ось так, маючи бажання творити й працювати, народжується новий матеріал, а все інше приходить саме собою. Розумієш, коли ти просиш у Всесвіту чи можливість, чи людину яка тобі потрібна, то вона приходить, і складно пояснити яким чином, але все ж таки приходить. З приводу продюсера, чи лейблу – це кльово, відразу мати якійсь статус, впливовість, професійну підтримку, але не всім артистам-початківцям удається потрапити до потрібних рук, у мене, наприклад, немає таких пісень, які відразу помітять, і мене заберуть на лейбл, ні. Мені поки що це не дуже потрібно, я випускаю свої перші студійні пісні, щоб у слухачів складалась певна картинка про мене, і на цьому етапі дуже важливо зберігати незалежність як автора власних пісень, музики, сценаріїв тощо.

Тут доречно спитати про співпрацю з Culture Records, як ви познайомилися?

Перед виходом мого другого синглу, я розуміла, що мені потрібне промо, а людей, які займались би цим, я не маю. Тому я почала шукати більш-менш популярні україномовні медіа, щоб популяризувати свою творчість за їхньою допомогою, так і натрапила на Culture. На моє прохання адміністратор каналу, Денис Дідківський, відповів взаємністю. Знову ж таки, пісні потрібно було завантажувати на різні музичні платформи, не маючи команди, це було дуже складно робити, але, як я згадувала раніше, потрібні люди в моєму житті з’являються в дуже доречний час. Він попросив надіслати пісню, і вона йому сподобалось. Так і почалась наша тісна співпраця.

*Денис долучається до розмови

Денисе, а що ти можеш сказати з цього приводу? Чим тебе так зачепила Софія, і чи не складно розвивати артистів із самого нуля?

Денис: Це було саме так, як Софія й описала. До нас насправді дуже часто звертаються з пресрелізами або просто з проханням опублікувати новий трек, і я, з командою редакторів, намагаюсь фільтрувати якісний контент. І тут Софія, про яку я раніше абсолютно нічого не чув, надсилає свої «Ниточки», і я дуже дивуюсь, чутно, що пісня зроблена професіонально, мене відразу зачепив цей упізнаваний тембр. Звичайно, ми не якийсь там суперлейбл, але допоможемо, чим зможемо, знаєш. І от я почав розпитувати її щодо деяких речей, які стосуються музики, і зрозумів, що Софії потрібна допомога. Як мінімум, ми можемо спробувати відправити пісню на радіо, так, корумповане радіо, але все ж таки, що маємо, то маємо, порозсилати пресрелізи і так далі.

Усе-таки, не будучи професіоналом, самостійно досягти визнання складно, без великої кількості грошей, однаково треба працювати над звуком і звертатися до саундпродюсерів, правильно я розумію?

Денис: Щодо звуку – це стовідсотково так, без якісного саундпродюсування навряд чи хтось буде слухати твої пісні. А стосовно менеджменту, тупо думати що одного разу прийде дядечко, дасть 100 000 доларів на альбом і все, але так у цьому світі не буває. Ми познайомилися в травні, і на той час, як я зрозумів, її пісні були завантажені на стрімінгові платформи, але ніхто не займався їхнім промо, вони просто існували. І з того моменту ми досі не випустили жодної пісні, Софія багато переживала щодо якості, у тому плані, що треба більше фінансування, і так ми застрягли на одному місці. Одного разу я сказав, що так не може продовжуватися, і ми зв’язуємося з Емілем – неймовірним саундпродюсером, починаємо розбирати чернетки Софії – так з’являється «Друг», прем’єра якого, до речі, відбудеться вже зовсім скоро. Зараз працюємо над «Нутром», Максим вже чув демоверсію. Це я до того що просто не потрібно сидіти на місці та чогось чекати, треба робити!

Софія: Отже, ще раз підтверджу слова Дениса, що треба працювати, працювати й ще раз працювати, і доля сама підкаже до кого звернутися, що зробити тут, а що там, так.

Це складно насправді заперечувати, тому що той самий Еміль був однокласником мого брата, розумієш, ми навчалися в одній школі, та я навіть не здогадувалася про те, що через декілька років ми будемо працювати разом.

Тобто, на прикладі тієї ж Біллі Айліш, без лейблів та продюсерів, тільки за допомогою Інтернету, все ж таки можливо досягти якої-не-якої популярності?

Денис: Слухай, однозначно. «Друг» - це буде перший реліз за моєї участі, ми маємо багато ідей: як подати матеріал, як знайти свою аудиторію і так далі. Сподіваємося на успіх. Можливо, я там не Скутер Браун…

Софія: А я не Бейонсе

Денис: Ні, ти якраз і є Бейонсе, і краще я буду вірити в тебе більше, ніж ти сама, і тоді ми побачимо, що з цього вийде. Напевно, вже під час наступного нашого інтерв’ю, через рік.

Нехай ці слова стануть поштовхом для наших читачів, які мають натхнення, але не мають ресурсів. Якщо ви справді талановиті, вас почують. На завершення хочу спитати тебе, чому саме «Софія Шанті»?

Ну дивись, Шанті – це богиня миру й гармонії в індійській міфології. Я з дитинства захоплююся індійською міфологією, бо моя мама має освіту перекладача хінді, і саме вона заклала в мене любов до буддизму і всього, що з цим пов’язано. І от Шанті – це символ гармонії, яку я шукаю кожного дня: серед людей, від людей, у середині себе. Це символ миру, спокою, який я намагаюся випромінювати. Немає нічого кращого, ніж слухати себе, своє нутро.

Золоті слова. Бажаю тобі творчої наснаги, бути в гармонії з собою, чекаємо на новий альбом. Усього найкращого!

Інтервюер: Максим Потапович

Фото: Дідківський Денис

Редакторки: Соня, Тіна